Як працює Інтернет. Адреса сайту і DNS
Що ви дізнаєтесь
- Чим Інтернет відрізняється від вебу і хто такі клієнт і сервер
- З чого складається адреса сайту (URL)
- Як браузер знаходить сервер за доменним іменем (DNS) і яку роль грає провайдер
- Навіщо браузеру TCP- і TLS-з'єднання перед запитом
Модуль 1 — карта всього курсу. У трьох його лекціях ми пройдемо шлях запиту від натискання Enter до готової сторінки: ця лекція — як браузер знаходить сервер, наступна — «HTTP: запит і відповідь», третя — «На сервері й у браузері: nginx, PHP і рендер». Кожен наступний модуль «оживлятиме» один із цих кроків. Коли в модулі 10 «Форми: GET і POST» ми писатимемо обробник форми, ви вже знатимете, звідки беруться дані і куди йде результат.
Інтернет і веб — не одне й те саме
Інтернет — це глобальна мережа мереж: мільярди пристроїв, з'єднаних кабелями, оптоволокном, Wi-Fi і мобільним зв'язком. Інтернет лише доставляє дані від одного комп'ютера до іншого.
Веб (World Wide Web) — лише один із сервісів, які працюють поверх Інтернету: сторінки й застосунки, що передаються протоколом HTTP. Інші сервіси теж користуються Інтернетом, але не є вебом: електронна пошта, онлайн-ігри, відеодзвінки, передача файлів.
Примітка
Аналогія: Інтернет — це мережа доріг. Веб — служба доставки, яка цими дорогами їздить. Пошта, таксі й вантажівки теж їздять тими самими дорогами, але це інші служби.
Клієнт і сервер
Майже весь веб побудований за моделлю клієнт — сервер:
| Клієнт | Сервер | |
|---|---|---|
| Хто це | браузер, мобільний застосунок, curl у терміналі |
програма на комп'ютері в дата-центрі |
| Що робить | просить дані (надсилає запит) | відповідає на запити |
| Де працює | на вашому пристрої | на віддаленому комп'ютері, який працює 24/7 |
| Приклад | Chrome відкриває сторінку | nginx + PHP повертають HTML |
Сервер — це не обов'язково «особливий залізний ящик». Це будь-який комп'ютер, на якому запущена програма, що чекає запитів. Уже в модулі 2 сервер працюватиме на вашому ноутбуці — у Docker-контейнері.
IP-адреса і порт
Щоб доставити дані, потрібна адреса. У кожного пристрою в мережі є IP-адреса — набір чисел. А на одному комп'ютері можуть працювати десятки програм-серверів, тому додатково вказують порт — номер «дверей», за якими чекає потрібна програма.
93.184.216.34:443
└─── IP ────┘ └┬┘
порт
- IP-адреса — це адреса будинку, порт — номер квартири.
- Порт 80 — HTTP, порт 443 — HTTPS (зашифрований HTTP), порт 3306 — MySQL (знадобиться в модулі 14 «Бази даних і SQL»).
- Існують IPv4-адреси (
93.184.216.34) і довші IPv6-адреси (2606:2800:220:1::248), бо чотирьох чисел на всіх уже не вистачає.
Адреса сайту: з чого складається URL
Усе починається з того, що ви вводите в адресний рядок URL (Uniform Resource Locator) — повну адресу ресурсу.
https://shop.example.com:443/catalog/phones?brand=apple&page=2#reviews
└─┬─┘ └──────┬───────┘ └┬┘└─────┬──────┘ └────────┬───────┘ └──┬──┘
схема хост порт шлях параметри запиту якір
- Схема (
https) — яким протоколом говорити з сервером. - Хост (
shop.example.com) — доменне ім'я сервера. Людям зручні імена, комп'ютерам — IP-адреси, тому ім'я доведеться «перекласти» (див. DNS нижче). - Порт (
443) — зазвичай не пишуть, бо дляhttpsвін стандартно 443, а дляhttp— 80. - Шлях (
/catalog/phones) — яку саме сторінку чи файл ми хочемо. - Параметри запиту (
?brand=apple&page=2) — париключ=значення, розділені&. У PHP ви отримаєте їх через масив$_GET(модуль 10). - Якір (
#reviews) — місце на сторінці. Він не надсилається на сервер: браузер використовує його сам, щоб прокрутити сторінку.
Спробуйте змінити адресу в полі — браузер розбере її на частини тим самим способом, що й під час справжнього запиту:
Порада
Додайте до адреси :8080 після хоста — порт зміниться. Саме так ви відкриватимете локальний сервер у Docker: http://localhost:8080.
DNS і провайдер: як знайти сервер
Браузер знає ім'я shop.example.com, але пакети даних можна надіслати лише на IP-адресу. «Перекладом» імені в адресу займається DNS (Domain Name System) — телефонна книга Інтернету.
Як відбувається пошук
Браузер не питає одразу «весь Інтернет» — він іде від найближчого джерела до найдальшого і зупиняється, щойно знайде відповідь:
flowchart TD
A[Браузер: яка IP у shop.example.com?] --> B{Є в кеші браузера?}
B -- так --> Z[IP знайдено]
B -- ні --> C{Є в кеші ОС або у файлі hosts?}
C -- так --> Z
C -- ні --> D[DNS-резолвер провайдера або 8.8.8.8 / 1.1.1.1]
D --> E[Кореневий сервер: хто відповідає за .com?]
E --> F[Сервер зони .com: хто відповідає за example.com?]
F --> G[Авторитетний сервер example.com: ось IP]
G --> Z
Відповідь запам'ятовується (кешується) на певний час, тому повторне відкриття сайту відбувається швидше — довгий ланцюжок проходиться рідко.
Подивитися, яку IP-адресу повертає DNS, можна командою nslookup (працює у Windows, macOS і Linux):
nslookup www.php.net
Server: 192.168.1.1
Address: 192.168.1.1#53
Non-authoritative answer:
www.php.net canonical name = www-internal-php-net.b-cdn.net.
Name: www-internal-php-net.b-cdn.net
Address: 143.244.45.177
Server — це DNS-резолвер, якого ви запитали (часто — ваш домашній роутер, який пересилає запит провайдеру). Non-authoritative answer означає, що відповідь дав не авторитетний сервер домену (той, що зберігає його «офіційні» записи), а резолвер — часто з власного кешу. Конкретні IP-адреси у вас можуть відрізнятися.
Порада
Файл hosts дозволяє вручну прив'язати ім'я до IP-адреси: у Linux і macOS це /etc/hosts, у Windows — C:\Windows\System32\drivers\etc\hosts. Там завжди є рядок 127.0.0.1 localhost — саме тому localhost означає «мій власний комп'ютер».
Роль провайдера
Провайдер (ISP) — компанія, яка підключає вас до Інтернету. Вона:
- видає вашому роутеру IP-адресу;
- надає DNS-резолвер (якщо ви не вказали інший);
- передає ваші пакети даних далі — через свої маршрутизатори до магістральних мереж, а звідти до дата-центру, де стоїть сервер.
Дорогою пакет проходить 10–20 маршрутизаторів. Побачити цей маршрут можна командою traceroute (у Windows — tracert) — ви спробуєте її на практиці.
З'єднання: TCP і TLS
Коли IP відома, браузер встановлює з сервером TCP-з'єднання — коротке «рукостискання» з трьох повідомлень, після якого обидві сторони впевнені, що чують одна одну. Для https одразу після цього відбувається TLS-рукостискання: сервер показує сертифікат, що підтверджує, що це справді shop.example.com, і сторони домовляються про ключ шифрування. Відтепер ніхто посередині — ні сусід у Wi-Fi, ні провайдер — не може прочитати вміст запиту.
Важливо
HTTPS = HTTP + TLS-шифрування. Сьогодні HTTPS — стандарт для будь-якого сайту, а для сторінок із паролями чи оплатою — обов'язковий.
Підсумок
- Інтернет доставляє дані між комп'ютерами, веб — сервіс поверх нього, що працює за протоколом HTTP. Клієнт надсилає запит, сервер відповідає.
- URL складається зі схеми, хоста, порту, шляху, параметрів і якоря; якір на сервер не надсилається.
- DNS перетворює доменне ім'я на IP-адресу; провайдер підключає вас до мережі й доставляє пакети. HTTPS додає до HTTP шифрування TLS.
Що далі
Наступна лекція — «HTTP: запит і відповідь»: браузер знайшов сервер, тепер подивимося, що саме він надсилає і що отримує у відповідь.