Перейти до змісту
Intita
Лекція · 35 хв

Як працює Інтернет. Адреса сайту і DNS

Що ви дізнаєтесь

  • Чим Інтернет відрізняється від вебу і хто такі клієнт і сервер
  • З чого складається адреса сайту (URL)
  • Як браузер знаходить сервер за доменним іменем (DNS) і яку роль грає провайдер
  • Навіщо браузеру TCP- і TLS-з'єднання перед запитом

Модуль 1 — карта всього курсу. У трьох його лекціях ми пройдемо шлях запиту від натискання Enter до готової сторінки: ця лекція — як браузер знаходить сервер, наступна — «HTTP: запит і відповідь», третя — «На сервері й у браузері: nginx, PHP і рендер». Кожен наступний модуль «оживлятиме» один із цих кроків. Коли в модулі 10 «Форми: GET і POST» ми писатимемо обробник форми, ви вже знатимете, звідки беруться дані і куди йде результат.

Інтернет і веб — не одне й те саме

Інтернет — це глобальна мережа мереж: мільярди пристроїв, з'єднаних кабелями, оптоволокном, Wi-Fi і мобільним зв'язком. Інтернет лише доставляє дані від одного комп'ютера до іншого.

Веб (World Wide Web) — лише один із сервісів, які працюють поверх Інтернету: сторінки й застосунки, що передаються протоколом HTTP. Інші сервіси теж користуються Інтернетом, але не є вебом: електронна пошта, онлайн-ігри, відеодзвінки, передача файлів.

Примітка

Аналогія: Інтернет — це мережа доріг. Веб — служба доставки, яка цими дорогами їздить. Пошта, таксі й вантажівки теж їздять тими самими дорогами, але це інші служби.

Клієнт і сервер

Майже весь веб побудований за моделлю клієнт — сервер:

Клієнт Сервер
Хто це браузер, мобільний застосунок, curl у терміналі програма на комп'ютері в дата-центрі
Що робить просить дані (надсилає запит) відповідає на запити
Де працює на вашому пристрої на віддаленому комп'ютері, який працює 24/7
Приклад Chrome відкриває сторінку nginx + PHP повертають HTML

Сервер — це не обов'язково «особливий залізний ящик». Це будь-який комп'ютер, на якому запущена програма, що чекає запитів. Уже в модулі 2 сервер працюватиме на вашому ноутбуці — у Docker-контейнері.

IP-адреса і порт

Щоб доставити дані, потрібна адреса. У кожного пристрою в мережі є IP-адреса — набір чисел. А на одному комп'ютері можуть працювати десятки програм-серверів, тому додатково вказують порт — номер «дверей», за якими чекає потрібна програма.

93.184.216.34:443
└─── IP ────┘ └┬┘
               порт
  • IP-адреса — це адреса будинку, порт — номер квартири.
  • Порт 80 — HTTP, порт 443 — HTTPS (зашифрований HTTP), порт 3306 — MySQL (знадобиться в модулі 14 «Бази даних і SQL»).
  • Існують IPv4-адреси (93.184.216.34) і довші IPv6-адреси (2606:2800:220:1::248), бо чотирьох чисел на всіх уже не вистачає.

Адреса сайту: з чого складається URL

Усе починається з того, що ви вводите в адресний рядок URL (Uniform Resource Locator) — повну адресу ресурсу.

https://shop.example.com:443/catalog/phones?brand=apple&page=2#reviews
└─┬─┘   └──────┬───────┘ └┬┘└─────┬──────┘ └────────┬───────┘ └──┬──┘
схема        хост       порт    шлях        параметри запиту    якір
  • Схема (https) — яким протоколом говорити з сервером.
  • Хост (shop.example.com) — доменне ім'я сервера. Людям зручні імена, комп'ютерам — IP-адреси, тому ім'я доведеться «перекласти» (див. DNS нижче).
  • Порт (443) — зазвичай не пишуть, бо для https він стандартно 443, а для http — 80.
  • Шлях (/catalog/phones) — яку саме сторінку чи файл ми хочемо.
  • Параметри запиту (?brand=apple&page=2) — пари ключ=значення, розділені &. У PHP ви отримаєте їх через масив $_GET (модуль 10).
  • Якір (#reviews) — місце на сторінці. Він не надсилається на сервер: браузер використовує його сам, щоб прокрутити сторінку.

Спробуйте змінити адресу в полі — браузер розбере її на частини тим самим способом, що й під час справжнього запиту:

Порада

Додайте до адреси :8080 після хоста — порт зміниться. Саме так ви відкриватимете локальний сервер у Docker: http://localhost:8080.

Сайт у Docker чекає запитів на порту 8080. Ви вводите адресу http://localhost/8080/hello.php, і браузер повідомляє, що не може під'єднатися. Де помилка в адресі?

DNS і провайдер: як знайти сервер

Браузер знає ім'я shop.example.com, але пакети даних можна надіслати лише на IP-адресу. «Перекладом» імені в адресу займається DNS (Domain Name System) — телефонна книга Інтернету.

Як відбувається пошук

Браузер не питає одразу «весь Інтернет» — він іде від найближчого джерела до найдальшого і зупиняється, щойно знайде відповідь:

flowchart TD
  A[Браузер: яка IP у shop.example.com?] --> B{Є в кеші браузера?}
  B -- так --> Z[IP знайдено]
  B -- ні --> C{Є в кеші ОС або у файлі hosts?}
  C -- так --> Z
  C -- ні --> D[DNS-резолвер провайдера або 8.8.8.8 / 1.1.1.1]
  D --> E[Кореневий сервер: хто відповідає за .com?]
  E --> F[Сервер зони .com: хто відповідає за example.com?]
  F --> G[Авторитетний сервер example.com: ось IP]
  G --> Z

Відповідь запам'ятовується (кешується) на певний час, тому повторне відкриття сайту відбувається швидше — довгий ланцюжок проходиться рідко.

Подивитися, яку IP-адресу повертає DNS, можна командою nslookup (працює у Windows, macOS і Linux):

nslookup www.php.net
Server:   192.168.1.1
Address:  192.168.1.1#53

Non-authoritative answer:
www.php.net   canonical name = www-internal-php-net.b-cdn.net.
Name:    www-internal-php-net.b-cdn.net
Address: 143.244.45.177

Server — це DNS-резолвер, якого ви запитали (часто — ваш домашній роутер, який пересилає запит провайдеру). Non-authoritative answer означає, що відповідь дав не авторитетний сервер домену (той, що зберігає його «офіційні» записи), а резолвер — часто з власного кешу. Конкретні IP-адреси у вас можуть відрізнятися.

Порада

Файл hosts дозволяє вручну прив'язати ім'я до IP-адреси: у Linux і macOS це /etc/hosts, у Windows — C:\Windows\System32\drivers\etc\hosts. Там завжди є рядок 127.0.0.1 localhost — саме тому localhost означає «мій власний комп'ютер».

Роль провайдера

Провайдер (ISP) — компанія, яка підключає вас до Інтернету. Вона:

  • видає вашому роутеру IP-адресу;
  • надає DNS-резолвер (якщо ви не вказали інший);
  • передає ваші пакети даних далі — через свої маршрутизатори до магістральних мереж, а звідти до дата-центру, де стоїть сервер.

Дорогою пакет проходить 10–20 маршрутизаторів. Побачити цей маршрут можна командою traceroute (у Windows — tracert) — ви спробуєте її на практиці.

З'єднання: TCP і TLS

Коли IP відома, браузер встановлює з сервером TCP-з'єднання — коротке «рукостискання» з трьох повідомлень, після якого обидві сторони впевнені, що чують одна одну. Для https одразу після цього відбувається TLS-рукостискання: сервер показує сертифікат, що підтверджує, що це справді shop.example.com, і сторони домовляються про ключ шифрування. Відтепер ніхто посередині — ні сусід у Wi-Fi, ні провайдер — не може прочитати вміст запиту.

Важливо

HTTPS = HTTP + TLS-шифрування. Сьогодні HTTPS — стандарт для будь-якого сайту, а для сторінок із паролями чи оплатою — обов'язковий.

Ви ще не відкривали shop.example.com на цьому комп'ютері. У файл hosts додали рядок 127.0.0.1 shop.example.com. Куди піде запит, коли ви відкриєте http://shop.example.com?

Підсумок

  • Інтернет доставляє дані між комп'ютерами, веб — сервіс поверх нього, що працює за протоколом HTTP. Клієнт надсилає запит, сервер відповідає.
  • URL складається зі схеми, хоста, порту, шляху, параметрів і якоря; якір на сервер не надсилається.
  • DNS перетворює доменне ім'я на IP-адресу; провайдер підключає вас до мережі й доставляє пакети. HTTPS додає до HTTP шифрування TLS.

Що далі

Наступна лекція — «HTTP: запит і відповідь»: браузер знайшов сервер, тепер подивимося, що саме він надсилає і що отримує у відповідь.